99 школа існує з 1961 року. За довгий період склався досвідчений педагогічний колектив з усталеними традиціями у навчанні і вихованні підростаючого покоління. До 1992 року школа працювала як російська.

Перехід на українську мову викладання став новим етапом розвитку школи, оновлення змісту навчання і виховання, закладання нових підходів і тенденцій вирішення сучасних освітніх і виховних потреб, який вимагав наповнити усі ланки навчально-виховного процесу змістом, який би відображав ідеї народності. Національний компонент змісту освіти є основою становлення та розвитку нашої школи на сучасному етапі, а питання формування рис громадянина та його національних цінностей на основі відродження культури та традицій народу України став домінуючим.

Перш за все було створено необхідну базу для забезпечення діяльності української школи, адже перехід на українську мову навчання означав не лише зміну мови спілкування, а й докорінну перебудову та оновлення змісту навчання і виховання школярів. А це передбачає оволодіння рідною мовою, знання історії свого народу, його традицій, звичаїв, особливостей культури, її витоків та ідеалів. Тому творчими групами вчителів було зібрано та опрацьовано багато матеріалів з різних навчальних дисциплін, у яких виникала потреба і загальна зацікавленість. Ці матеріали обговорювались на засіданнях шкільних методичних об’єднань, які потім розмножувались і ставали надбанням кожного вчителя. Такий метод роботи педагогічного колективу дав можливість за короткий період досить ефективно накопичити велику кількість матеріалів, які пізніше було зосереджено в кабінеті народознавства та його філіях у навчальних кабінетах школи. Це народознавчі бібліотечки, матеріали про державну та народну символіку, Конституцію України, Шевченківські куточки, зібрання атрибутів і сценаріїв для проведення обрядових, народознавчих та шкільних свят, експонати народних ремесел, предмети домашнього ужитку, сімейні реліквії тощо.

У свій час В.О.Сухомлинський зазначав, що морально вихована людина – це людина, здатна відчувати і співчувати, аналізувати життєві явища та естетичні об’єкти, знати засади духовно-практичного освоєння дійсності та керуватися цими принципами у повсякденному житті. Тому у роботі з дітьми вчителі дотримуються народознавчого підходу, адже це дає можливість інтегрувати знання багатьох наук про народ, суспільство, синтезувати інформацію про різні види народного мистецтва, що сприяє цілеспрямованому і системному осмисленню учнями культурно-історичних, національних традицій і звичаїв, а це дає можливість залучити дітей до свідомої діяльності, спрямованої на формування і розвиток патріотизму, з яким органічно поєднується національна самосвідомість майбутніх громадян. Ось чому на уроках та у позакласній роботі величезна увага приділяється формуванню почуття громадянської гідності, національного світогляду молоді, вихованню любові до Батьківщини, поваги до її національних героїв та історичного минулого, культурних цінностей, звичаїв, обрядів та символіки, культивуванню кращих рис української ментальності, розвитку самобутності кожної особистості.