Червона калина

На стіні портрет Т.Г.Шевченка, прикрашений українськими рушниками. На столі, засланому вишитою скатертиною, дерев’яна тарілка, оздоблена народним розписом, на ній – хліб і калина, поряд стоїть глечик з гілочками калини. Біля столу лави, вкриті килимками, макет куща калини.

Під українську мелодію до зали заходять діти в українському національному одязі.

Сьогодні у нас свято української мови. Ми живемо в Україні і любимо її співучу мову, прекрасних людей, пишну і мальовничу природу.

Наша земля красива і щедра. Росте на ній і жито, і пшениця, і городина, зріють фрукти і ягоди, цвітуть чудові квіти.

Кожна рослинка гарна по-своєму. Та особливо люблять в народі калину і саджають її біля хати, щоб весною білим цвітом милувала, а зимою від застуди лікувала.

Всі учасники свята виконують пісню «Україна», слова Н.Іванюк, музика М.Ведмедері

У лузі, де роса вмиває трави, І сонце пестить річку на зорі, Росте калина, і плоди криваві, Немов намисто, хилить до землі.

Настане осінь. Вередливий вітер Зірве останні золоті листки. Та на холодних потемнілих вітах зостануться гарячі ягідки.

Коли зими засніжені долини Візьмуть в свої обійми далечінь, Зігріють серце ягідки червоні, Весна настане у душі моїй.

Вокальний ансамбль виконує «Калинову пісню», слова М.Сингаївського, музика В.Верменича

Червона калина – це символ отчого дому, нашої рідної України.

Коли в давнину козак вирушав у далеку дорогу, мати напувала його калиновим чаєм, а з собою давала хліб з калиною.

А наречена прикріплювала до коня гілочку калини, щоб нагадувала козакові домівку, матір, кохану, його рідну мову.

Коли в домі свято, обов’язково на столі поряд з хлібиною кладуть калину.

Ще в перші повоєнні роки існувало неписане правило: якщо будували нову хату, то біля неї обов’язково саджали калину, щоб восени, вставляючи подвійні вікна, можна було між шибками покласти пучки червоних ґрон. У найлютіші морози й хурделиці вони живили своїм теплом і красою оселі.

Вітер у долині, мов несамовитий, Знівечив калині сизокрилі віти. Ягодинок сльози капали криваво На холодні роси, на пожовклі трави…

Що тому бурану, що тій хуртовині, Як нестерпну рану завдає калині. Бурі! Не займайте трепетної гілки, Бо калина – мати солов’я й сопілки.

Гілонько кохана, болю мого серця, Кожна твоя рана пташкою озветься. Будеш ти весною, будеш в дні зимові Щебетать зі мною в солов’їній мові.

Солов’ї на калині, На калині зозуля, Через гори й долини Лине пісня з Посулля.

Мова в ній калинова, Древа сонячна гілка, Серця тиха розмова, Калинова сопілка.

За хатою у садочку, У зеленому віночку Та в червоних намистах Стала пава молода.

І збігаються всі діти, Щоб на неї поглядіти. За намисто кожен – смик, Та й укине на язик.

Виконується хоровод з українською народною піснею «Ой у лузі калина стояла»

Великий український поет Тарас Григорович Шевченко дуже любив калину і оспівував її у віршах. Ось послухайте деякі з них.

Сонце гріє, вітер віє З поля на долину, Над водою гне з вербою Червону калину…

Ой три шляхи широкії До купи зійшлися. На чужину з України Брати розійшлися.

Покинули стару матір. Той жінку покинув, А той сестру. А найменший – Молоду дівчину.

Посадила стара мати Три ясени в полі. А невістка посадили Високу тополю.

Три явори посадила Сестра при долині… А дівчина заручена – Червону калину.

Тече вода з-під явора Яром на долину. Пишається над водою Червона калина…

Вокальний ансамбль виконує українську народну пісню на слова Т.Шевченка «Тече вода»

Ось калина над рікою Віти стелить по воді. Хто це щедрою рукою Їй намистечко надів?

Червонясте, променисте. Розквітає, як вогні. Дай хоч трішечки намиста, Калинонько, і мені.

Ще порівняно недавно на луках і в заліссях наших сіл можна було побачити суцільні калинові гаї. Через те безліч населених пунктів мають поетичні назви – Калинівка, Калиновий гай.

Серед поля край села Калинонька зацвіла, Ніби дівчина в віночку, У вишиваній сорочці Русу косу заплела.

На свято Івана Купала дівчата плетуть з квітів вінки і вплітають у них листя калини. Молодь збирається біля річки.

Дівчата кладуть на воду свої вінки, і вони пливуть за течією, прикрашаючи річку своїми візерунками.

Хлопці розводять багаття, і починаються розваги: водять хороводи, танцюють, співають веселих пісень.

Дівчата виконують «Танок з віночками» з піснею А.Філіпенка на слова Т.Шевченка «Зацвіла в долині», решта дітей співають

Калина – лікарська рослина. Використовують калиновий цвіт, ягоди, свіжозрізану кору.

Соком калини очищали обличчя, щоб рум’янилося, а квітами прикрашали дівчата коси.

Нема цвіту білішого, Як цвіт калини. Нема в світі ріднішого, Як мати дитині. А ще з калини готують смачні страви: печуть пироги з калиною, варять кисіль, готують смачний напій калинник.

Учень: Червона калино, чого в лузі гнешся, Чи світла на любиш, до сонця не пнешся? Чи жаль тобі цвіту на радощі світу, Чи бурі боїшся, чи грому з блакиті?

Калина: Та вгору не пнуся, Бо сили не маю, Ягідки червоні Додолу схиляю. Чи я в лузі не калина була, Чи я в лузі не червона була? Взяли мене поламали Я в пучечки пов’язали. Така доля моя! Гірка доля моя!

Виконується хоровод з українською народною піснею «Ой єсть в лісі калина»

Про калину склав народ прислів’я, приказки.

Любуйся калиною, коли цвіте, Любуйся дитиною, коли росте.

У злих людей калина не росте.

Пам’ятай же, сину, що сказала мати! Посади калину в себе біля хати.

Є про калину і легенди. Ось послухайте одну з таких легенд.

Виходять учасники інсценізації легенди.

Було це давно. На нашу землю напали вороги. Вони попалили міст і села, повбивали людей, багато у полон забрали. Та лихо в них скоїлося: їхнього хана поранено отруєною стрілою, і рана та смертельна. Ніхто вилікувати не може. Прийшла убога дівчина, та така красива, що неможливо було перед її красою встояти. Увійшла в шатро, не вклонилася і стала гордо. - Чого це ти не вклоняєшся? - Ти мені повинен вклонитися, бо у мій дім, на мою землю, і ніхто, крім мене, тебе не врятує. Це я тобі кажу, Пелагея… - А чим ти це докажеш? - Приснився мені сон. Побачила я уві сні орла. Та орел не простий: носами ви схожі. Він палив міста і села, гнав людей у рабство. І так йому щастило 307 днів, а на 309-й він помре, бо стріла отруєна цикутою – злим зіллям. Порахуй, завойовнику, свої походи і дні слави і тоді дізнаєшся, чи правда мені снилася… Порахував хан і вийшло так, як сказала дівчина. Упав він на коліна і почав просити. А вона й каже: - Життя твоє верну, тільки відпусти всіх полонених і покинь мою землю. Напиши своєю кров’ю, що ніколи не прийдеш грабувати мій народ. Тоді віддам твоє життя. - Зроблю, як ти кажеш, тільки й ти підеш зі мною. - Гаразд, на все піду за свій народ. Вилікувала дівчина пораненого, і забрав він її з собою. А була в неї сестра Килина. Прощаючись, Пелагея сказала: - Твоїм ім’ям, сестро, назву оцю рослину, яку найбільше люблю, бо росте вона у наймальовничіших куточках, а коли зацвіте, то найспівучіший птах соловейко прославляє її красу. Восени на ній горять дивні кетяги ягід , налитих ніби самою кров’ю щедрої нашої землі. Ті ягоди повертають здоров’я людині, а зернятко в них схоже на людське серце гордої дівчини Пелагеї. Пройшли віки, але й тепер згадують люди про сестру Пелагеї. З часом з першого складу слова Килина випав звук и, а на його місце став звук а, і сестру стали згадувати Калиною.

Учасники інсценізації вклоняються і виходять.

Кущ калини біля маминої хати… Це не тільки окраса, а й глибокий символ, наш духовний світ, невмируща спадщина.

Він опредметнює духовний потяг до своєї землі, свого берега, до своїх українських традицій.

Хіба не нам про це говорить народна поезія – калиновий міст, калинова сопілка, калиновий голос, калинова колиска?

Червоні кетяги калини Горять вогнями усіма. Без калини нема України, Без народу Вкраїни нема.

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине! От де, люди, наша слава, Слава України!

У калини китиці червоні, У калини білі-білі квіти. Я тримаю гілочку калини, А здається – успіх України.

Хай ізнов калина Червоніє, достигає, Всьому світу заявляє: – Я – країна Україна, На горі калина!

Всі учасники свята виконують українську народну пісню «Ой у лузі червона калина»

#Сценарій #Свято